Методична скарбничка

Тема. Відкрийте янгола в серці (за поезією Галини Кирпи «Мій ангел».)

 Мета: зацікавити восьмикласників творчістю письменниці, перекладачки Галини Кирпи; удосконалювати навички аналізувати поетичні твори; вчити словесно відтворювати світ, відображений в образах поезії; розвивати культуру зв’язного мовлення, пам’ять, образне мислення, уміння аналізувати прихований зміст твору; виховувати пошану до творчості письменниці, усвідомлюючи те, що моральні якості - стрижень гуманізму.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет письменниці, міні - виставка поетичних збірок  Г.Кирпи, дидактичний матеріал.

                                                                                                                            

Епіграф до уроку                                 

                                                     Щоб творити добро,

                                                                            треба мати його в серці

                                                                                                  Аристотель

Хід   уроку

І.  Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань і суб’єктивного досвіду учнів.

 Учитель. Епіграфом до сьогоднішнього уроку є слова давньогрецького філософа, мислителя Аристотеля. Прочитайте їх.

-   Як ви вважаєте, чому нам варто звернутися до роздумів людини, яка жила багато століть назад?

-   Спробуйте пояснити епіграф і ви, юні філософи.( Якщо людина добра, то вона намагатиметься допомагати іншим, не буде стояти осторонь несправедливості і зла)

-   І ось сучасна письменниця Галина Карпа допоможе відкрити добро у ваших серцях.

ІІІ. Сформулювати завдання уроку.

     -Більше дізнаємося про письменницю;

     -прочитаємо і проаналізуємо поезію «Мій ангел»;

     -зробимо висновки з прочитаного.

ІV.Опрацювання навчального матеріалу

   1.Рольова гра «Інтерв’ю з письменницею»

   В грі приймають участь підготовлені учні: кореспондент літературної газети і письменниця.

Кор.- Шановна Галино Миколаївно, сьогодні ми вперше знайомимося з вашою творчістю, тому хотілося дізнатися, який куточок України навіяв вам поетичний талант?

Письм. - Народилась я і зросла в самому серці нашої рідної України - на Київщині, у селі Любарці Бориспільського району. Там і закінчила середню школу.

Кор.- В якому навчальному закладі ви продовжили освіту?

Письм.- В 1976 році закінчила Київський державний університет, філологічний факультет. Почала свою роботу у видавництві, займалася журналістикою.Саме журналістська робота і підштовхнула мене до літературної творчості.

Кор.-Ми розуміємо, що кожен твір, кожна збірка для письменника, як дитина для матері. Але яка для вас найдорожча?

Письм. - Звичайно, перша «День народження грому» (1987р.). Після неї були й інші :

«Цвіт королевий», «Гостини», «Ковток тиші», «Слон мандрує до мами». Пишу я не лише вірші, я й ліричні новели, оповідання, народознавчі книжки для дітей. Створила також посібник етики для початкової школи «Андрійкова книжка», тритомну читанку-хрестоматію для дошкільнят « Український садочок». Є в мене й переклади із білоруської, німецької, шведської, данської та норвезької мов.

Кор. - Я сподіваюся, що ваш талант і творча наснага   високо оцінені державою.

Письм. -Так, я лауреат премії ім.. Івана Огієнка(1996р), «Світослов»(2005р), премії ім.. Максима Рильського в галузі художнього перекладу(2007р) і «Кришталевий птах»(2011р).

Кор. - Дякую за змістовну розмову, бажаю подальших творчих успіхів.

2.Учитель. - Ми щойно познайомилися із письменницею, поезію якої опрацюємо сьогодні на уроці. Як бачите на світлині,  Галина Карпа спілкується з дітьми, читає написані для них поезії

 Але спочатку я б хотіла звернути вашу увагу на малюнки.

        

438×539

-   Як ви думаєте, чому перед вивченням твору я вам подаю ці малюнки?

-   Кого ви бачите на них?

-   За якими ознаками ви визначили, що ці жінки - янголи-охоронеці дітей?

-   Якими зображено янголів-охоронців на малюнках?

   Тепер ви зрозуміли, що прийшов час прочитати поезію Г.Кирпи «Мій ангел».

3. Читання учителем поезії

4.Робота над змістом поезії

- Чи сподобалася вам поезія?

-Про що в ній розповідається?

Щоб нам легше було визначити тему поезії, прочитаємо уважно ще раз вірш і випишемо слова і словосполучення, що характеризують ангела.

                             

                              А                 маленький, просто крихітка

                              Н              

                              Г                  легенький, просто пушинка

                              Е

                              Л                 тихенький, тихіший трави

- Який художній засіб використала поетеса для змалювання ангела? (порівняння)

 -Яку мету передбачала письменниця, добираючи саме такі порівняння?(щоб ще виразніше можна було уявити образ ангела)

-Давайте спробуємо зрозуміти, яким зображено образ ангела. Для цього попрацюємо із  поезією.

( Відповідаючи на запитання, діти роблять записи у схему)

      Питання:

- Чому до слова « маленький» дібрано порівняння «крихітка»?( Крихкий, з ним треба поводитися дуже обережно.)

-Які асоціації у вас виникають, коли ми читаємо « легенький, як пушинка»?( як вітерець, як людська душа, прозорий, чистий, безгрішний)

- Чому поетеса зобразила ангела тихішим за трави?( ангел не керує людиною, він її лище оберігає. Свій життєвий вибір людина робить сама.Проте намагається вберегти від поганих вчинків. Роблячи добро, не говорить про це).

-То про що ж цей вірш? Хіба лише про те, яким є ангел-охоронець?( Про те, що в кожної людини в душі має жити ангел,  щоб люди не забували про те, що ми народжуємося з ангелом в серці і повинні бути готовими творити добро )

-Давайте ще раз прочитаємо епіграф до уроку. Чи не перегукується він із поезією Г.Кирпи?  Можемо  ми визначити ці слова як головну думку поезії «Мій ангел»?

(Діти записують у зошит епіграф уроку)

-Символом чого виступає у вірші ангел? (символом добра)

-До чого закликає нас автор?( творити добро і не афіщувати цього). Це і є головна думка твору.

- Що незвичайного ви помітили у стилі написання вірша?

- Як називається вірш, в якому немає рими?

- Які ви ще пам’ятаєте вірші, написані верлібром?

V.Рефлексивно-оцінювальний епап

 1.Спробуйте сформулювати закони добра, які відкрив вам ангел.

Робота в групах. Перед кожною групою лежать окремі слова, які треба скласти в речення.

1група. Допомагати всім, хто цього потребує.

2група.Двати про близьких, уміти прощати.

3група.Вміти бути вдячним.

2.За допомогою питань відгадай задумане. Відповіді лише   «так» або « ні».

- Ангел - це персонаж вірша?(так)

- Це реальна істота?(ні)

- Це міфічний образ?(так)

- Це символ добра?(так)

-А ще я б хотіла прочитати вам легенду про Янгола-охоронця.

Студеного зимового вечора, саме напередодні Різдва, послав Бог маленького Янгола Добра на Землю, щоб той подивився, як живеться людям і чи потребують вони допомоги. Дозволив там бути Янголу лише годину. Ось посланець уже на Землі у невеличкому місті. Небесний гість дуже зрадів,  побачивши веселі вогники вікон будинків. Люди заклопотано, але з усмішками готувалися до Різдва.

Янгол Добра зачепив свою хмаринку за тополю і по гілках спустився вниз. Першим, кого побачив Янгол, був хлопчик, який разом з татком ніс ялинку, весело сміючись. «Їм, мабуть, весело живеться», - подумав Янгол і також усміхнувся.Змахнув крилами і піднявся до віконечка, де татко з дітками прикрашали ялинку, а матуся готувала смачну вечерю. « І цим добре живеться»,- подумав Янгол і спустився знову на землю. Йому стало сумно, бо так мріяв зробити щось хороше. І раптом побачив стареньку, яка самотньо стояла на вулиці вечірнього міста. На її очах були сльози. «Ось кому потрібна моя допомога», - подумав Янгол. Він дістав із кишені зірочку Щастя і поклав у долоні старенькій. Здивована, але щаслива бабуся підняла голову до неба і сказала:   « Щиро дякую тобі, Боже, за різдвяний дарунок». Маленький Янгол теж зрадів, що опинився на Землі у потрібний час, бо робити добро - це велике щастя.

-Чи відповідає вірш і все, про що ми сьогодні говорили, епіграфу нашого уроку? Давайте прочитаємо і добре запам’ятаємо його.

VІ. Мотивація оцінок.

Домашнє завдання:  виписати в зошити 5 приказок про добро; прочитати вірш Г.Кирпи «Коли до вас темної ночі…», скласти 3 питання до класу за змістом вірша.

Тема.  «Супроти тебе – сто тебе супроти» (штрихи до портрета ліричного героя в поезії В.Стуса)

Мета уроку: дослідити особистість ліричного героя в поезії В.Стуса,   зупинившись на найбільш яскравих штрихах, що визначають його сутність, духовну спорідненість з автором; спонукати старшокласників до  творчої роботи, доречного використання критичних матеріалів, розвивати вміння аналізувати лі­ричні твори: виховувати почуття національної гідності, захоплення життєвим і творчим подвигом В.Стуса, прищеплювати глибоке чуття поетичного слова.

Тип уроку: літературознавче дослідження.

Обладнання: портрет В.Стуса, збірка «Дорога болю» та інші видання його творів, публікації про поета.

                                                      Перебіг уроку

І. Повідомлення теми та мети уроку, мотивація опрацювання теми

         Учитель. Ми продовжуємо знайомство з поезією Василя Стуса, розпочате в попередніх класах. Пригадайте, які твори ми вивчали у восьмому класі. На основі прочитаних колись і зараз творів поета спробуйте висловити свої враження про них.

Відповіді.

1. Поезія В.Стуса вражає філософською глибиною, потужною образністю.

2. Ліричний герой його віршів – людина надзвичайно мужня і вольова, яка готова віддати своє життя в ім’я волі України. Пригадаймо поезію «Як добре те, що смерті не боюсь я…» (можливо, хтось із учнів продекламує її).

Учитель. Кілька творчих груп літературознавців отримали випереджувальні завдання: підготуватися до аналізу поезій   «Не можу я без посмішки Івана» (збірка «Зимові дерева», 1970), «У цьому полі синьому, як льон» (збірка «Веселий цвинтар», 1971), «О земле втрачена, явися…» (збірка «Палімпсести», 1986). Сьогодні ми дослідимо, яким постає ліричний герой у ліриці В.Стуса, зупинившись на тих важливих рисах, що визначають його сутність, духовну спорідненість з автором.

Запитання. Чи ототожнюємо ми в поезії автора та ліричного героя? Як це стосується віршів В.Стуса?

         Відповідь. У літературознавчому словнику-довіднику (автори – Р.Т. Громяк, Ю.І.Ковалів та ін.) стверджується, що ліричний герой – це друге ліричне «Я» поета, це форма втілення його осяянь, думок, переживань. Але ліричний герой не ототожнюється з автором, з його душевним станом, а живе своїм життям у новій художній дійсності.

Науковець Ніна Бернадська підкреслює, що це хрестоматійне літературознавче твердження не діє щодо творів Василя Стуса, оскільки в цього поета ліричний герой – він сам, його роздуми і страждання, його переконання й духовні пошуки. Ось чому ми й сприймаємо поезію В.Стуса як глибоко особистісну, відчуваючи й розуміючи, що її смисловим ядром є позиція митця, патріота, людини:

     Ярій, душе. Ярій, а не ридай.

                                   У білій стужі сонце України.

         Запитання. Риси якого філософського вчення проявилися в ліриці В.Стуса?

Відповідь. Життя В.Стуса, як і його ліричного героя, – це дорога болю і страждань в ім’я духовної свободи. У багатьох визначальних моментах, як стверджує літературознавець М.Коцюбинська, В.Стусові близька філософія екзистенціалізму, де людина розглядається як об’єкт, що має чіткі, раз і назавжди окреслені обриси. Структура «я» сприймається як відкрита структура, а існування – як активне оволодіння буттям, як «будування себе». Така система поглядів була дуже близька Стусовій концепції людини:

Втечу од світу й дамся самоті,

заслуханий, мов кинута бандура

останнім бандуристом у степу.

Хай мною вишумовують вітри,

могили тужать і Дніпро далекий

в низькі баси всиляє хлюпіт свій.

ІІ. Вивчення нового матеріалу

1.     Огляд найвідоміших збірок В.Стуса.

Учитель.  З якими книгами поета ви ознайомилися ?

Відповіді. Ми ознайомилися з поезіями зі збірок «Зимові дерева», «Веселий цвинтар», «Палімпсести».

Учитель. А тепер висловимо свої думки про ці збірки.

Огляд збірки «Зимові дерева». Ця книга побачила світ у Бельгії в 1970 році, хоча могла вийти друком в Україні на кілька років раніше. До збірки увійшли поезії, написані В.Стусом у 60-х роках, і визначальними, на нашу думку, є такі твори: «Сто років, як сконала Січ», «Останній лист Довженка», «Не можу я без посмішки Івана», цикл «Костомаров у Саратові». « Але що ж робити живій душі у цій державі смерті?» – це питання, поставлене поетом в епіграфі до циклу, було не просто спробою осмислити життєвий шлях поета в колоніальному суспільстві, воно вказувало на трагізм світовідчуття В.Стуса, який бачив своє покликання у служінні Україні та рідній культурі. Треба було мати велику мужність, аби вигукнути голосом зболілого українського серця:

Ти вже не згинеш, ти двожилава,

земля, рабована віками,

і не скарать тебе душителям

сибірами і соловками.

Запитання. Як розшифрувати назву збірки?

Відповідь. Науковці Алла та Юрій Бондаренки наголошують на тому, що назва збірки розкриває її головний мотив – засудження атмосфери «зими тоталітаризму», яка настала після «хрущовської відлиги».

Огляд збірки «Веселий цвинтар».

Запитання. Який художній засіб творить назву збірки? Як розглядає в ній дійсність автор?

Відповідь. Назву цієї збірки творить оксиморон – художній засіб, що побудований на сполученні протилежних за значенням слів. Дослідниця Інна Оникієнко назвала «Веселий цвинтар» «трагічним символом історії України». У збірці «Веселий цвинтар» (була видрукувана всього в 12 примірниках у 1971 році поза цензурою) В.Стус інтерпретує сучасну йому дійсність як театр абсурду й використовує для її зображення відповідні гротескно-сатиричні прийоми. Це прослідковуються у віршах «Мені здається, що живу не я», «Порідшала земна тужава твердь», «Ось вам сонце…», «Ярій, душе, ярій, а не ридай», «Я знав майже напевно», «У тридцять літ ти тільки народився», «Цей корабель виготовили з людських тіл», «Цей біль, як алкоголь агоній…», «У цьому полі синьому, як льон…» та ін. Для того щоб уявити глибину підтексту збірки «Веселий цвинтар», варто вчитатися в таку поезію:

Цей корабель виготовили з людських тіл.

Геть усе: палуба, трюм, щогли

і навіть машинне відділення.

Морока була з обшивкою –

особливо погано держали воду місця,

де попадалися людські голови.

Коли утворювалася потужна водотеча,

діру затикали кимось з екіпажу,

в той час, як решта

шукала щасливої пристані

у відкритому морі.

Огляд збірки «Палімпсести».

Запитання. Який підтекст приховано у назві цієї збірки? Чи існує органічний зв’язок між «Палімпсестами» та попередніми книгами В.Стуса?

Відповідь. Символічна назва асоціюється з пергаментом, де зшкрябаний первинний текст ледь помітно проступав крізь новий. До цієї збірки ввійшли поезії, створені В.Стусом в ув’язненні, а також окремі вірші, надруковані раніше. Відомий український літературознавець Юрій Ковалів зазначає, що в назві цієї збірки мовиться «про історичну пам’ять українства – незнищенну, хоча неодноразово стирану несприятливими умовами».

У «Палімпсестах» автор осмислив проблеми, підняті ним у попередніх збірках, але з більшою силою філософського узагальнення. Головна тема збірки – внутрішнє буття особистості у ворожому їй світі:

Ввесь обшир мій – чотири на чотири.

Куди не глянь – то мур, куток і ріг.

Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий,

це плетиво заламаних доріг.

І дальша смерті – рідна Україна.

2. «Дорога болю» автора та його ліричного героя

Учитель. А тепер, склавши цілісне уявлення про творчість В.Стуса,    ближче познайомимося з особистістю його ліричного героя. Яким ми бачимо його в поезії «Не можу я без посмішки Івана»?

Відповідь. 

Хвиля репресій проти демократичних сил у радянському суспільстві «вихлюпнула» на перший план сильні натури, що змогли вистояти. Серед них були В.Стус та І.Світличний, які стали культовими фігурами дисидентського руху. У поезії В.Стуса «Не можу я без посмішки Івана»   ліричний герой (він же – автор) в образі І.Світличного вибудовує для себе ідеал чесності, моральної стійкості, духовної сили:

Він, як зоря проміниться з туману,

але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.

Ні словом не озветься. Ані пари

із уст. Вусате сонечко моє!

Несуть тобі три царіє со дари

скапарене озлоблення своє.   

Моральну позицію Івана Світличного в ув’язненні В.Стус творить в образі високого порога, переступити який дано лише одержимим і до якого так прагне дотягтися душею ліричний герой:

                         Іваночку! Ти чуєш, доброокий?

Їй-бо, не знаю, що я зле зробив.

Чого ж бо й досі твій поріг високий

                     ані відчув, ані переступив.

Тоді як В.Стус та його ліричний герой відчувають моральні страждання, не маючи змоги «ні терпіти, ні мовчати», коли друга кинуто на тортури, багато поетових знайомих-«правдолюбців» злякалися, відступили, ставши духовними нікчемами:

Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,

всі правдолюби, чорт би вас побрав!

Чи людська добрість – тільки доти добрість,

поки без сил,  без мужності, без прав

запомогти, зарадити, вступитись,

стражденного в нещасті прихистить…

         Можемо додати, що автор у цій поезії передчував свою трагічну і велику долю:

Моє ж досьє, велике, як майбутнє,

Напевне, пропустив один із трутнів.

Із тих, що білий світ мені окрали,

окравши край, окрали спокій мій….

         І не випадково значно пізніше в іншому знаковому творі В.Стуса з’являться  такі рядки:

                               Як добре, що смерті не боюсь я

І не питаю, чи тяжкий мій хрест…

Учитель. А яким постає ліричний герой  в поезії «У цьому полі синьому, як льон»?

Відповідь. Якщо у збірці «Зимові дерева» автор та його ліричний герой окреслили проблему життєвого вибору, то у збірці «Веселий цвинтар» вони, усвідомивши своє трагічне становище, приймають рішення змінити його, присвятивши себе високій меті. В екзистенціалізмі це називається «екзистенційним стрибком». Ліричний герой В.Стуса впевнено здійснює його. Живучи на «веселому цвинтарі», тобто в державі смерті, поет прагне виробити імунітет проти смертоносної дійсності, опанувати ситуацію і зробити своє «Я» частинкою вічності. Тому він поступово переносить всі сили на внутрішню боротьбу за самореалізацію особистості. Однією з найцікавіших щодо цього у збірці «Веселий цвинтар» є поезія «У цьому полі синьому, як льон». У вірші постає наскрізний символічний образ синього поля, який уособлює духовний простір особистості:

А в цьому полі синьому, як льон,

судилося тобі самому бути,

 аби спізнати долі, як спокути…

В.Стус показує, як у душі ліричного героя (і в душі автора теж!)   відбувається боротьба між її покликанням і тими її рисами, які поет уособлює в образі «ста чорних тіней (за Юнгом, тінь – це символ темних сторін душі):

Сто чорних тіней довжаться, ростуть

І вже, як ліс соснової малечі,

устріч рушають. Вдатися до втечі?

Стежину власну, ніби дріт згорнуть?

Образи «ста тіней», «ста себе» символізують у вірші сумніви, вагання ліричного героя, думки про доцільність подальшої боротьби. І автор, і ліричний герой відповідають своїм «ста тіням»:

Ні. Вистояти. Вистояти. Ні –

Стояти. Тільки тут. У цьому полі,

що наче льон. І власної неволі

спізнати тут, на рідній чужині.

      Учитель. Що підтримує дух ліричного героя в поезії «О земле втрачена, явися»? Який зв’язок існує між ліричним героєм і рідною землею?  

Відповідь. У збірці «Палімпсести»  автор часто звертається до образу України – рідної землі, яка постає берегинею, загубленим раєм (поезії «О земле втрачена, явися», «На колимськім морозі калина», «Верни до мене, пам’яте моя», «На схід, на схід, на схід, на схід», «Ніч блукає, наче кінь стриножений», «Верстаю шлях – по вимерлій пустелі»та ін.).

Поезія «О земле втрачена, явися» починається елегійно-піднесеним звертанням ліричного героя до України:

О земле втрачена, явися

бодай у зболеному сні

і лазурово простелися,

пролийся мертвому мені!

І поверни у дні забуті,

росою згадок окропи,

                                        віддай усеблагій покуті

                                        і тихо вимов: лихо, спи!..

А далі автор вибудовує ностальгійний образ рідної «втраченої землі»  з «синіми нивами», з «неосяжним перегудом джмелів», з озерами, де «сонця хлюпочуться».

Ліричний герой з болем і сумом згадує кохану дружину-лебединю з «пшеничними руками білими», оповиваючи  жіночий образ ореолом поклоніння.

І автор, і його ліричний герой, звертаючись до України-матері, шукають у ній допомогу, підтримку, джерело поповнення духовних і фізичних сил, аби протистояти найважчим життєвим випробуванням:

  О земле втрачена, явися

 бодай у зболеному сні

 і лазурово простелися,

      і душу порятуй мені.

ІІІ. Підсумок уроку

Учитель. Підводячи підсумки нашої розмови, наголосимо на таких аспектах:

1.Феномен образу ліричного героя  в поезії В.Стуса?  

2.Визначальні риси поезії В. Стуса.

3. Що пробуджує в наших душах особистість В.Стуса і його лірика?

Відповіді.

1. Ми бачимо, що В.Стус не відмежовував себе від свого «двійника». У цьому й полягає насамперед феномен його ліричного героя.  Спробуємо поглибити цю аргументацію: поет був одержимий незламною вірою й усвідомленням свого високого призначення, важкою, виснажливою боротьбою проти «держави смерті» і внутрішньою боротьбою проти «ста чорних тіней». М.Жулинський слушно зауважив: «Оце повсякчасне повернення в себе, внутрішній конфлікт з самим собою, безкомпромісним і гордим  у боротьбі за збереження себе як митця…нагадує поетичну Голгофу, на яку сходив Стус і на якій він замірився прикувати себе на хресті скорботи і жертовності».

2. Говорячи про поезію Василя Стуса, не можна не сказати хоча б лаконічно про її визначальні риси. На нашу думку, лірику видатного митця характеризують такі ознаки:

·        екзистенціалістська  спрямованість;

·        інтелектуалізм;

·        експресивність;

·        філософська заглибленість;

·        особлива виразність художніх образів;

·        ускладненість поетичного словника.

Життєвий і творчий подвиг Василя Стуса викликає захоплення кожного вдумливого, ерудованого читача, пробуджує в кожній українській душі почуття патріотизму, прагнення до національного самоствердження.

ІІІ. Завдання додому.

Написати твір-мініатюру «Образ України у творчості В.Стуса».

Тема: Микола Хвильовий. «Я (Романтика)». Зміст. Особливості сюжету й композиції. Образи чекіста та його матері

Мета: ознайомити учнів зі змістом новели «Я (Романтика)», пояснити присвяту до неї, символічність образу матері, проблему вибору героя; розвивати уміння визначати жанр твору, відрізняти реальне й уявне в ньому, характеризувати образ ліричного «Я»; виховувати повагу до жінки, усвідомлення переваги гуманізму над будь-якими ідеологіями.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет Миколи Хвильового, текст новели.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Оголошення теми, мети уроку

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Як ви розумієте слова Максима Рильського: «Шукання Хвильового почались там, де урвалися шукання Коцюбинського»?

ІV. Перевірка домашнього завдання

• Коли й де народився М. Хвильовий? У якій родині?

• Чи можна вважати рівень його освіти високим?

• Де він працював?

• Коли почалася літературна діяльність М. Хвильового?

• У яких жанрах він працював спочатку?

• Назвіть першу збірку творів, яка прославила письменника.

• Чим ще відзначалася діяльність М. Хвильового, крім літературної творчості, у період 20-х років ХХ ст.?

V. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Вступне слово

Творчість прозаїка, поета, критика, публіциста — яскравий приклад самовідданого служіння ідеї «загірної комуни», яка стала причиною трагедії. Письменник бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся, каявся. Це не могло не знайти відбиток у новелах, що побачили світ у 1923–1927 роках.

Найбільшу увагу в плані розкриття психології мрійників, романтиків революційної доби заслуговує новела «Я (Романтика)», у якій розкрито душевний конфлікт між старим і новим. Відомий літературознавець О. Білецький зазначав, що твір «силою своєю не має собі аналогій в новітній прозі».

Уперше новелу надруковано в альманасі «Гарт» (Харків, 1924, Ч. 1). 1924 р. опубліковано в збірці «Осінь»; 1932 р. — у «Вибраних творах» (Т. 1).

2. Аналіз новели «Я (Романтика)»

Ідея твору: вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я», ціною злочину його не побудувати.

Жанр: новела.

Особливості композиції

• пролог (лірико-романтичний зачин), що вводить читача в складний психологічний світ (показана розмова матері з сином напередодні грози);

• три частини — три різні фронтові ситуації, три різні душевні стани героя.

Словник

Амазонянки (амазонки) — у грецькій міфології войовничий народ у Малій Азії та на узбережжі Азовського моря, що складався лише з жінок.

Будда — засновник буддизму Сідхатха Гаутама (632–544 рр. до н. е.).

Версальці — тут у значенні контрреволюціонери, за аналогією до зосереджених у Версалі контрреволюційних військ на чолі з А. Тьєром і М. Мак-Магоном для боротьби проти Паризької комуни 1871 р.

Конфуцій — давньокитайський філософ, педагог і політичний діяч.

Лаотсе (Лао-цзи) Лі Ер (VІ–V ст. до н. е.) — китайський мислитель.

Магомет (Мухаммед) — засновник ісламу.

Месія — у релігійному вченні посланець Бога, який здійснить спасіння людства.

Синедріон — рада старійшин, вищий державний орган із політичними й судовими функціями в древній Іудеї. Тут — рада, вищий орган.

Теософи — прихильники теософії, релігійно-філософського вчення про можливість «безпосереднього осягнення бога» за допомогою містичної інтуїції та одкровення, безпосередніх контактів із потойбічними силами.

Хетейський ієрогліф — письмена хетських племен у Малій Азії, які утворили в першій половині ІІ тисячоліття до н. е. державу з високою культурою.

Штаб Духоніна — мається на увазі начальник штабу й головнокомандуючий російської армії, який не визнав Жовтневої революції та на початку грудня 1917 р. за наказом М. Кириленка був розстріляний у Могилеві. «Відправити в штаб Духоніна» — евфемізм, що означає «розстріляти».

Присвята: «Цвітові яблуні».

М. Хвильовий присвятив новелу «Я (Романтика)» «Цвітові яблуні» М. Коцюбинського. По-перше, М. Хвильовий-прозаїк був пильним учнем М. Коцюбинського. По-друге, у «Цвіті яблуні» теж виведено персонаж із роздвоєною свідомістю; це письменник, який, переживаючи трагедію смерті власної дитини, одночасно відчуває й муку батьківських почуттів, і роботу письменницької пам’яті. Для нього навіть момент смерті дитини стає творчим матеріалом — поза контролем свідомості, поза його волею. Він страждає, зневажає себе, але не владен будь-що змінити. Однак торжествує в цій трагедії творча, життєстверджуюча сила.

Письменник розкриває глибини підсвідомості персонажа. Але при цьому показує, що він сам несе повну відповідальність за вчинене. Його вибір був свідомим, і злочин його непрощенний.

Ідейно-художній зміст

Новела «Я (Романтика)» має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія». Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. «Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль,

і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом».

Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері «дві хрустальні росинки». Чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-Україна? Мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. Письменник хоче допомогти осмислити протиставлення світлого й чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели.

З одного боку — це інструмент, який повинен вершити революційний суд, а з другого — людина, яка вміє любити, бути ніжною, яка невидимою силою любові зв’язана з матір’ю.

М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях. «Я — чекіст, але я і людина», — підкреслює головний герой. Отже, хочеться вірити, що цією людиною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. Але між двома началами терзається душа «м’ятежного сина: Андрюша і мати, Тагабат — людина, з холодним розумом і з каменем

замість серця». Герой не бачить виходу. Саме в такі хвилини він, комунар, викликає співчуття.

Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. «Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав на скроню». І це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни…».

Отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який у критичну хвилину «голови не загубив». Але ми все більше починаємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, убиває почуття справедливості, почуття розуміння добра й правди, руйнує людську особистість, людське «я».

«Там, в далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни». Цими сумними словами закінчується трагічна новела — драма роздвоєності людської особистості, примушуючи замислитися над високістю матері, яку вбиває блудний син. А Україна, котра породила революціонера, якого морально знівечила абстрактна ідея, прощає йому цей смертний гріх.

Новела Миколи Хвильового «Я (Романтика)» стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, убити добро в ім’я фанатизму, приводить до переродження в дегенерата.

Разом зі своїми героями письменник шукав вихід із лабіринтів історії, помилявся й пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витримав дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл…

Проблематика твору

1. Суперечність, полярність одвічного ідеалу любові, гуманізму, добра, традиційних етичних цінностей, вироблених християнською цивілізацією — з одного боку, і служінням ідеї абстрактного гуманізму, фанатизму, фальшивої романтики — з другого.

2. Неминучість утрати людської сутності через зраду принципів людяності. Хто вбиває іншого — вбиває себе.

3. Проблематика носить надчасовий, філософський характер. Стильові ознаки новели

1. Розповідь від першої особи.

2. Драматизм.

3. Внутрішні монологи героя.

4. Відсутність безпосередньої авторської оцінки.

5. Лаконізм.

6. Виразні художні деталі.

7. Глибокий психологізм.

8. Відмова від традиційного описового реалізму.

9. Часові зміщення.

10. Зіткнення віддалених епізодів.

11. Історичні алюзії, асоціації (термін «версальці» тощо) з метою поставити революцію в контекст визначних подій світової історії.

12. Змістове згущення.

13. Символічний зміст образів, деталей.

14. Своєрідність зорового та звукового тла подій.

15. Засоби поетичного синтаксису.

Образна система новели

• матір ( Марія — Божа й вселюдська мати — центральний гуманістичний символ новели, символ надії, любові, життя, материнського всепрощення);

• доктор Тагабат («людина з холодним розумом і каменем замість серця», безглуздо жорстокий п’яниця й людожер);

• дегенерат (вартовий революції з душею «палала з гільйотини»);

• Андрюша (людина з нормальною психікою, «чекіст мимоволі»);

• інсургент «Я» — образ, розкритий у розвитку, акцентований на моменті остаточного зламу й ролі в ньому дегенерата, на ставленні «Я» до інших постатей, виведених у творі: тамуванні відрази, виправданні того, що не можна виправдати в собі і в інших — «Я думаю: так треба» («Я» — «м’ятежний» син — «чекіст, але й людина», комунар, що у вогні фанатизму вбиває рідну матір і відтоді вже остаточно не людина, а тільки чекіст).

VІ. Підсумок уроку

1. Бесіда з учнями

1. Коли була написана «Я (Романтика)» і яка тема твору?

2. Чому, на вашу думку, новела називається «Я (Романтика)»?

3. Як ви вважаєте, чому твір присвячено «Цвітові яблуні» — оповіданню Михайла Коцюбинського?

4. Що таке новела? Чим цей жанр відрізняється від оповідання?

5. Характери яких персонажів новели є цілісними, а яких — суперечливими, роздвоєними?

6. Які спогади про матір залишилися в головного героя новели «Я (Романтика)»?

7. Головний герой заявляє про себе: «Я чекіст, але я і людина». Що людяного ще зосталося в нього? Наведіть інші приклади самохарактеристики героя.

8. Як характеризує «главковерх чорного трибуналу» своїх найближчих співпрацівників?

9. Чому головний герой власноручно позбавив життя рідну матір? Хто більше винен у цьому злочині — він сам чи доктор Тагабат?

10. Як ставиться автор до свого героя? Чи достовірно й переконливо розкриває цей образ?

11. Чим можна пояснити надлюдську жорстокість чекістів?

12. Які художні образи новели нагадують вам біблійних героїв? Що у творі суперечить християнському вченню?

13. Чому не наведено жодного прізвища або імені людей, яких судили чекісти? Чому безіменні в новелі й головні герої?

14. Яке значення тропів у цитаті: «Воістину: це була дійсність, як зграя голодних вовків. Але це була й єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни». Чи згодні ви із суттю цього твердження?

2. Висновок

Ідея цього глибокого філософського твору полягає в тому, що на крові не може постати гуманне суспільство, фанатизм убиває в людині людину, гармонійна світобудова виключає насильство як шлях її досягнення. Новела Миколи Хвильового «Я (Романтика)», як і вся література «розстріляного відродження», пройнята пафосом гуманізму.

VІІ. Домашнє завдання

Написати домашній твір-роздум на одну з тем: «Драматичний конфлікт новели М. Хвильового “Я (Романтика)”», «Трагедія Миколи Хвильового», «Микола Хвильовий — романтик і лірик», «Художні передбачення М. Хвильового».